21 травня в Україні – День пам’яті жертв політичних репресій

Згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму щороку кожну третю неділю травня - національний пам'ятний День пам'яті жертв політичних репресій. Цьогоріч пам’ятна дата припадає на 21 травня. До цього часу точну кількість жертв тоталітарного режиму визначити неможливо. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
          Деякі фахівці вважають, що за період з початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже 1,5 млн осіб. Багатьох із них було розстріляно, інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних лікарнях. Терор і репресії торкнулися майже всіх верств населення: вчених, політиків, військовиків, священників, представників культури, селян.
        Особливо жорстокі репресії сталінський режим і його підручні здійснювали в Україні у 30-х роках. Зокрема у 1937-1938 рр. в Україні було засуджено 197 617 осіб, із них на смертну кару – 122 237 громадян.
        Упродовж кількадесят років радянська влада ретельно приховувала сліди своїх злочинів: на місцях поховань зводили режимні об’єкти КДБ, землю заливали бетоном, місцевість розрівнювали бульдозерами і висаджували там дерева, доступ до відповідних архівів був заборонений.
       Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.
      Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання. Тут покоїться прах Михайля Семенка, Майка Йогансена, Михайла Бойчука, Федора Козубовського, митрополита УАПЦ Василя Липківського та інших жертв сталінського «Великого терору». «Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.
      Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
         Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».
Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й. Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

Після широкомасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, Херсон та інші населені пункти День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення. Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті. Український народ ціною життя тисяч патріотів сьогодні відстоює шанс на існування України як держави, своє мирне майбутнє і майбутнє Європи.

У День пам’яті жертв політичних репресій схиляємо голови за вічний спокій тих, хто загинув унаслідок політичних репресій; всіх тих, хто постраждав та чиї життя обірвав або скалічив наслідок злочинних дій жорстокого та цинічного російського агресора. Вічна пам’ять безневинно загиблим та закатованим!