Повернення крізь роки полону: Сухополов’янська громада зустріла свого Героя Віталія Маковецького

Сьогодні, 26 травня 2026 року, Сухополов’янська громада дихає в унісон із родиною нашого Захисника. Це особливий день, коли слова стають зайвими, серця б’ються частіше, а на очах бринять сльози — сльози невимовного щастя. Ми зустрічаємо вдома нашого земляка, жителя села Дідівці — Віталія Михайловича Маковецького. Людину зі сталевою волею, яка повернулася до рідної домівки після майже 2 років і 8 місяців неволі.

            Народився Віталій Маковецький 22 грудня 1969 року  в с.Дідівці Прилуцького району Чернігівської області. Закінчив  Дідівську середню школу, потім Прилуцьке СПТУ. Здобув професію, відслужив армію. Його життя було сповнене простих, але таких теплих людських миттєвостей: у 1994 році зустрів кохану Світлану, разом виховали сина Сергія, дочекалися весілля дітей та народження онука Андрійка. У вільний час Віталій любив  риболовлю та тихі походи по гриби.

Але коли над країною нависла загроза, він вибрав шлях Воїна. Ще у січні 2021 року підписав контракт із ЗСУ. Повномасштабне вторгнення застало його на службі. Вже о п'ятій ранку 24 лютого 2022 року Віталій разом із побратимами тримав оборону Чернігова в районах Бобровиці та Новоселівки. За мужність та відданість був нагороджений медаллю «За оборону Чернігова». Потім була служба на кордоні, а далі — найгарячіший  Авдіївський напрямок (Донеччина).

Мав позивний «Старий». Мудрий, надійний, досвідчений. До 8 вересня 2023 року він стояв живим щитом за кожного з нас, поки у важкому бою не отримав поранення і разом із побратимом  потрапив до рук ворога. Для родини та всієї громади почалися довгі, болісні місяці невідомості, молитов та очікування, які тривали майже три роки.

І ось цей день настав -  24 квітня 2026 року Віталій знову ступив на рідну землю. Позаду — пекло полону, важкі випробування та курс реабілітації. А попереду — життя, яке у нього намагалися відібрати. Найближчі люди — дружина Світлана, син Сергій та онук Андрій — нарешті можуть просто обійняти свого Героя і більше нікуди не відпускати.

Разом із родиною Віталія  на рідній землі  зустрічали  з квітами, Державним Прапором та  запашним Прилуцьким короваєм від Прилуцького хлібозаводу  очільник Сухополов’янської громади Денис Росовський, секретар сільської ради Володимир Бобошко,  заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Олександр Ромашко, керуючий справами виконавчого комітету Валентина Харченко, староста Дідовецького старостинського округу Ірина Шуляк, фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Сухополов’янської сільської ради Лариса Корячко,  головний спеціаліст з питань ветеранської політики  Нікіта Говорун, посадовці, односельці та сім'ї тих, хто досі шукає своїх безвісти зниклих рідних. Ця зустріч — промінь надії для кожного, хто чекає.

Пам’ятаємо та  вшановуємо Героїв, які віддали життя за незалежність України. У Сухополов’янській громаді 52 захисника та 1 захисниця-медикиня, які відділи найдорожче – життя за Україну та кожного з нас. Сьогодні Віталій Маковецький у день свого повернення на рідну землю разом з сільським головою  Денисом Росовським, посадовцями сільської ради та присутніми на заході односельцями поклали квіти  на Алеї Героїв  у с.Манжосівка (територія Меморіалу Слави Дідовецького старостинського округу). Наш Герой  Віталій декого із загиблих знав особисто….  Кожна світлина Алеї – це  болюча рана в серцях рідних, близьких, побратимів та України.

Хвилюючим моментом зустрічі нашого захисника було зняття ним особисто своєї  світлини  на Алеї Надії  в Центральній частині міста Прилуки.

Історія Віталія Маковецького — це історія про історія нескореного духу українського воїна  та нескорену українську душу. Ворог може ув'язнити тіло, але не здатний зламати дух воїна. Він витримав випробування, щоб знову ступити на рідну землю, дихнути вільним повітрям  і повернутися до нас.

Сам Віталій зізнається: коли повернувся на рідну Чернігівщину, перше, що відчув — тут зовсім інше повітря, інше небо і навіть зорі світять інакше. І зараз йому понад усе хочеться просто побути у тиші, наодинці із собою.

Віталію, дякуємо за силу, за мужність, за те, що вистояв! Дякуємо за кожен пережитий день і незламність духу. Нехай Ваше життя буде сповнене світла і тепла. Ваш приклад – це наша віра, наша надія, наша гордість. Сьогодні ми дякуємо вам від усіх нас. Дякуємо за життя, дякуємо за боротьбу. Квіти, прапори, обійми –  усе це лише маленька частинка тієї вдячності, яку ми відчуваємо. Всі  чекали, вірили і молилися. Нехай цей день буде символом надії, що всі наші сини і доньки обов’язково повернуться додому. Громада пишається своїм Героєм!