A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сухополов’янська громада
Чернігівська область, Прилуцький район

СМОШ

Дата: 30.04.2020 13:23
Кількість переглядів: 207

 

Смош! Рідне і незабутнє село для тих, хто в ньому народився, чиє босоноге дитинство промайнуло на його стежках. Пам'ять навіки зберігає перші враження про розкішну природу села, про ярки і долини, болотяні масиви, замріяний плескіт хвиль сільської річечки і особливу прохолоду в затінку крислатих верб. Все це вабить до себе й чарує понині.

На крайньому північному сході Прилуччини, лівому березі р. Удай розташувалося село Смош - одне з найдавніших сіл у Прилуцькому районі. Вперше воно згадуєтеся в 1629 році. Назву свою село взяло від річки Смош.

У 1654 - 1781 роках Смош входить до складу Прилуцького полку як ратушне село. Відома перша карта, складена ва початку XVII ст. за завданням польського короля Баторія Бопланом, на якій село позначено як село Солохи. В XVII ст. с. Смош мало велике значення для Прилук - тут був водяний млин на 2 камені, а право на розмір було віддано Прилуцькій ратуші в 1670 році. В історичних джерелах є згадка про мірошника Мойсея Ювхименкова, який був козаком і вважається предком значної групи прізвищ - Мусієнко (більше 100 сімей).

Хутір Солохи, за місцевою назвою Падалки, зселений, на ньому залишилось чотири хати. Але правіше,  на березі р. Удай, в 30-ті роки виник хутір Комуна, який зараз зливається з селом.

За даними подвірного перепису Полтавського земства за 1900 рік, жителі с. Смош поділялися на козаків (125 дворів) та селян (122 двори). За історичними джерелами с. Смош входило до складу Переволочанської сотні Прилуцького полку. Прославили своє село козаки - смошани, які в 1648-1654 роках воювали з поляками. А у Вітчизняну війну 1812 року село виставило в ополчення Полтавської губернії декілька десятків кінних і піших воїнів. Відважно захищали свій односельці край і в буремні 1941-1945 роки.

За своїм географічним розташуванням с. Смош низинне, злегка підвищене на північному сході. Значна частина рівнини - піщані суглинки річкового наносу з солончаками. У багатьох місцях рівнина заболочена і вкрита торфовищами. Поблизу с. Смош розміщено гідрологічний заказник болотного масиву з чудовою рослинністю та різноманітними тваринами. Площа заказника - більше 200 гектарів.

І взагалі, заболочені місця - не новина для смошанців. Село зелене від верболозів та верб. Один з кутків так і називається - Зеленчук, бо вулиця обсаджена деревами. Куток Поділ розташований у низині, що теж називалась Поділ. На Ковалівці жили Коваленки. Кутки Задорожівка і Кірієвка теж пішли від прізвищ, яких було дуже багато на цих вулицях. Ще і в наш час на Задорожівці залишилась одна сім'я Задорожків. А в Кірієвці, хоч вулиця і не дуже довга, живуть і зараз три сім'ї Кірієнків.

Здавалось, в наш час не до гумору, але в Смоші люди тонкі знавці його. От і назва кутка Вокзал пішла саме від цих людей. Коли проклали в селі асфальтівку, став курсувати автобус, обладнали зупинку. Та й назвали цю частину села – Вокзал.

Одна з вулиць в селі названа іменем Віктора Шевченка, юнака, який загинув в Афганістані. Нині на цій вулиці проживає його батько – ветеран Великої Вітчизняної війни М.Я. Шевченко.

Нещодавно переінакшили назви вулиць, а саме: вул. Леніна тепер Покровська, бо на ній  -  Покровська церква.

Довкола села розкинулись широкі поля, які також мають свої назви. Рудочка - назва пішла від річки, яка тут протікала. З часом вона замулилась, залишилась лише невеличка впадинка. А річка називалась Руда.

Сірикова гора, Кам'яна гора, Панська гора - більшість полів має в назві слово "гора". Це тому, що  вони на підвищенні. Сірикова гора походить від Сірика. Мав цей господар тут шмат землі. Поле Крутеньке також пояснює свою назву.

Найпоширеніші прізвища в с. Смош - Мусієнко, Кірієнко, а Задорожків і Коваленків вже майже не залишилось, хоча їхні прізвища увічнились у назвах кутків.

За останні роки в селі великих змін не сталося. Старі люди вимирають, а молодь в село не повертається. Земельні паї жителів с. Смош взяв в оренду «Агрікор». У 2007 році розпочалось будівництво підвідного газопроводу до села  та його газифікація.

Замулюються річки, зникають цілі покоління. Та живе пам'ять людська. Знати, цінити, берегти свою історію, своє минуле – значить дорожити майбутнім.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь