ЄГОРІВКА

Укожного села своя історія, свій родовід, свої злети та падіння. Є така історія і у невеличкого села Єгорівка. Своїми кордонами та межами село майже злилося з великими селами-сусідами Дідівці та Манжосівка, а з заходу впритул підступило до Прилук.

Село вперше згадується в історичних переказах у 1797 році як хутір Георгіївський, або ж Григорівський, бо, як вважають краєзнавці, хутором на той час володів якийсь Григорій (Георгій), на жаль прізвища його встановити не вдалося (це дані з Центрального Державного військово-історичного Архіву Росії).

У 1797-1923 рр. село входило до складу Прилуцького повіту. Хутір був заснований ще при полковому устрою, але не пізніше існування Чернігівського намісництва (1781 – 1796рр.)

З 1810 року хутір став належати поміщику, колезькому раднику Юхиму Круковському, звідси й виникла на деякий час назва хутора Круковщина. Ще й зараз у селі є куток Круковці. Цей куток і є початком основою сучасного села Єгорівка.

За словами старожилів хутір називали ще Рижий. Ця назва нібито пішла від того, що у власника хутора були доньки і всі вони, як одна були рудими. Інша версія - власника звали Мартин Рижий і, мабуть, цей Мартин був батьком тих рудих дівчат.

У селі є ще  куток Хапці. Колись дуже давно на цьому кутку жила сім’я, всі у ній були дуже жадібні. Люди говорили, що вони не розминалися ні з чим, „хапали в руки все, що попаде і погано лежить”.

У 60-х роках ХХ століття один із кутків села почали забудовувати сім’ї прилуцьких нафтовиків і цей куток назвали Підлісок. А назва його від того, що ці новобудови почали зводити прямо під самісіньким лісом.

Що стосується прізвищ, то оскільки село знаходиться поруч з Дідівцями й Манжосівкою і більшість єгорівчан одружувались із сусідами, прізвища, які поширені у Манжосівці та Дідівцях, стали поширеними і в Єгорівці. Це такі як Харченко, Шульга, Івахненко, Каліш та ін. Найбільш поширеним у Єгорівці було і є прізвище Міщенки. Серед людей існує  думка (про це також згадують старожили), що ще у 16 столітті із Прилук у село переїхала сім’я міщан,  цей рід і став прозиватися Міщенки.  Ще одне поширене прізвище - Бугаєнки. Деякі з гумором згадують про походження цього прізвища. Колись у роду були дуже ліниві парубки, тож говорили, що вони тільки і можуть що крутити бугаям хвости. Серед поширених - прізвища Вернигори, Халдаї, Лабути.

У селі є лісок, який люди називають Штондин. Кажуть, ніби колись біля  лісу жив пан Штондя.

Два кутка – Круковці та Рижий хутір з’єднує Куракінова долина. У селі проживали Куракіни, родичі Олексія Куракіна (1759 – 1829) російського князя, генерального губернатора Лівобережної України у 1802 – 1808 рр.

Серед прізвиськ можна назвати Лелеки (їхній прадід любив стояти на воротях, як лелека). Дуже цікава історія прізвиська Кукало. В 20-х роках минулого століття у село ходили на досвітки хлопці та дівчата з сіл Боршна, Валки, Манжосівка, Дідівці. І ось коли вони йшли мимо двору цих людей, то хазяїн виглядав із-за паркану і озивався: „Ку-ку”.

Прізвисько Комбесорови дав своєму роду дід. Він був сліпий, весь час ходив із собакою, а чому його так  прозвали – дід Комбесор  - ніхто не знає.

Ще одне прізвисько, яке викликає посмішку –  Котюнчикови. Їхній прадід Грицько дуже любив тварин, а особливо котів, яких збирав додому. Їх у нього було біля трьох десятків. Так рід і став Котюнчиковими.

Минули віки, змінилися люди, а село живе, збагачуючи історію.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.