ЗАМІСТЯ
На березі тихого Удаю, найбільшої притоки Сули, біля самих Прилук серед мальовничої місцевості лежить село Замістя. За однією з версій назва села пов'язана з його місцезнаходженням (за містом).
Також зустрічається назва цього села як Замостя, колись давно був міст, що з'єднував береги тихоплинного Удаю. Звідси назва - «Замостя» (за мостом). Раніше село входило до міста Прилук, було заселене в основному козаками (створено Замістянський курінь). Після скасування кріпосного права Замістя стало волостю.
В даний час Замістя - центр Замістянської сільської Ради, якій підпорядковані села Густиня, Маціївка, хутір Капустенці. Замістя - центр садиби пайгоспу «Замістянський».
Село Замістя з усіх сторін омиває річка Удай. На території села ґрунти піщані та глинисті.
Історія Замістя тісно пов'язана з історією м. Прилуки. В далекі часи землі по річці Сулі та її притоках були заселені слов'янами, суличами. Вони займалися бджолярством, звіроловством, риболовством і трохи землеробством. Річка була головним посередником людських відносин. По судноплавному на той час Удаю човни купців піднімались від низини річки Сули, куди вони заходили з Дніпра, до цих місць.
До XVIII ст. поселення Замістя показується разом з Прилуками. Перша згадка про поселення відоме з часу Вишневеччини з 1618 р.
Замістянські козаки входили до Прилуцького полку, котрий під час визвольної боротьби проти панування Польщі у 1648 р. налічував 2106 реєстрових козаків. По ревізії 1740 р. прилуцькі козаки поділялися на три курені, в тому числі Кустівський і Замістянський.
На цей період випадає початок кар'єри на духовній ниві онука відомого прилуцького полковника Дмитра Горленка - Іоасафа. Іоасаф після закінчення Київської духовної академії прийняв чернечий сан, згодом став Білгородським єпископом. У 1754 р. побував на Прилуцькій землі. У 1911 р. Святійший синод оголосив на всю Росію нового святого Іоасафа Білгородського (Горленка). 4 вересня 1913 р. в Замісті була відкрита церква Іоасафа Горленка.
Довгий час, починаючи з 1910 р., у Замісті правив рід поміщика Івана Величка. У Івана Величка був домашнім учителем його дітей Павло Павлович Білецький-Носенко, чудовий педагог, людина енциклопедичних знань.
У 1859 р. в Замісті нараховувалось: 131 двір, 419 чоловіків, 448 жінок і працювало три заводи - "Сахарный", "Свечной" і "Мыльнй".
У Замісті першими на Прилуччині почали садити картоплю. Після скасування кріпосного права в Замісті організувались:
1. "Общество козаков" - 143 господарства, в них землі 401 десятина.
2. "Велисковское общество крестьян" - 42 господарства, в них землі 110 десятин.
Замістя поділяють на Велике і Мале, які розділяв вигін і де стояло 66 млинів.
Сільська молодь вільний час проводила на вулицях, на колодах, а взимку дівчата шили, пряли на досвітках.
У порівняні з сусідніми селами селянам Замістя найменше припадало землі, тому молодь йшла на заробітки в Таврію, Київ, Одесу, Донбас. Працювали молоді також в Прилуках, на тютюновій фабриці. Останньою поміщицею була Закревська, маєток її розташовувався на високому березі р. Удай. До рук селян землі і маєток Закревської перейшли тільки навесні 1919 р.
У березні 1929 року в селі була утворена сільська Рада. Навесні 1930 року в Замісті організовано колгосп ім. Чапаєва.
17 вересня 1941 року в село ввійшли німецькі окупанти. Велике горе оповило село. Чоловіків забрали на фронт, активістів і їхні сім'ї (двадцять шість чоловік) заарештували, звезли в Густинський монастир, де 1 березня 1943 року гестапівці їх розстріляли.
18 вересня 1943 року село було визволене від фашистських окупантів. Не повернулось з війни 133 воїни - жителі села Замістя.
У селі живуть в основному українці, росіяни, дві сім'ї вірмен, три - молдаван.
Найпоширенішими прізвищами є Маценки, Завітневичі, Котеленці. Прізвище Маценко походить від першого поселенця села Маціївки. Мацїївка, свідчать старожили, походить від його імені. Завітневичі і Котеленці - це переселенці з Прилук.
Сім'ї на прізвище Валько дане прізвисько Коржикових. А походить воно від прадідів. В селі було 66 млинів, а залишився один, на якому працював Валько, і цей млин переходив у спадщину. Мельник пригощав своїх клієнтів коржиками. Так і пішло прізвисько.
Прізвисько Дудки. Прадід цього роду майстерно виготовляв дудки. Давно нема діда, а прізвисько залишилось.
У даний час населення села працює в м. Прилуки. Це швачки, слюсарі і т. д.
У селі, крім пайгоспу, є мале підприємство Лазоренка Ф.Л., на якому виготовляють меблі. Там багато працює молоді.
Село поділене на чотири вулиці : вулиця Леніна проходить по центру села, Удайська - попід річкою Удай, Чапаєва - починаючи з центру тягнеться в кінець села до яру, Шкільна - по обидві сторони школи.
По народному село ділиться на Мале Замістя та Велике Замістя. Куток Озеро - на місці колишнього озера, Колода - з давніх давен молодь збиралась веселитись до річки на колоди.
В селі двоє кладовищ: на Малому Замісті та Великому. На кладовищі Малого Замістя є братська могила, де поховані чотири воїни. На кладовищі Великого Замістя є підвищення, яке з роками зрівнювалось. Кажуть, що там поховані татари, які прийшли як завойовники.
В кінці Великого Замістя починається Карпенків яр, де випасається худоба, з яру - лісопосадки, в основному з беріз та дубів.
Виїжджаючи з м. Прилуки і повертаючи в с. Замістя, ми бачимо з одного боку долину - пасовище для худоби; з іншого ліс із верб, тополь, беріз, дубів, а далі - сосновий лісок.
Біля школи вчителем Глущенком І.Ф. та учнями був посаджений парк, але він майже винищений.
У 1992 році почалася реконструкція церкви, створена «церковна десятка» - небайдужі люди, які займалися організаційними та будівельними роботами. На храмове свято 17 вересня 1996 року церква відкрилася.
Сільськогосподарське підприємство в кінці грудня 1999 року було ліквідоване. Землі розпайовані і передані в оренду агропромисловому об’єднанню ім. Супруненка.
У 2003 році в село відведено газ, газифіковано 310 будинків. В селі діє нова АТС на 208 номерів. Школа переведена у нове приміщення. У ній зараз навчається 75 дітей. У 2006 році школа газифікована. Газифіковані також ФАП, сільська рада, церква.
Красиве, заможне село Замістя. І розташоване воно в чудовому місці - на березі ріки Удай. Колись давно біля річки був ставок поміщиці Закревської. Як кажуть старожили, він весь був обсаджений деревами, а до нього згори вели красиві алеї. Саме тут пані Закревська відпочивала. Давно ставок з'єднався з річкою, замулилась річка Удай, і тільки людська пам'ять зберігає для поколінь цікаві подробиці.
Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.