Недалеко від с. Канівщина – два невеликих хутори. Один з них – Кроти, або Кротівський, Кротівщина, Ворожчин хутір. Вперше про нього згадано 1797 – 1799рр. під назвою хутір Кротівський. Входив він до складу Прилуцького повіту. У 1797 р. в х. Кротівському налічувалось 4 душі податного населення чоловічої статі. У записах 1859 р. зустрічаємо його під назвою „власницький хутір Кротівщина”. Тоді у ньому проживало 106 жителів, а дворів було 18. Кротівщина входила до Рудівської волості 3-го стану, а парафіяни були приписані до Олександро – Невської церкви с. Рудівка. На карті 1902 року позначено хутір Ворожчин. Певно, жила там баба – ворожка. Власниками хутора в кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. були поміщики Тарновські, Крупеники.

Хутір то розростався, то занепадав. У 1910 році у ньому  проживало 344 жителі. Були свої кравці, ткачі. Найбільш поширені прізвища Стригун, Корнух, Гайдай, Михайліченко. Ну і, як подобає, хуторяни мали прізвиська, які відомі й зараз. В одній сім’ї жила бабуся, яка припадала на ногу, була кривою - ще й зараз пам’ятають прізвисько Крившині. Прізвиська Охрімові та Миколчини походять від дідів Охріма та Миколи. Хутор ділився на кутки. Куток Каврай - походження назви невідоме. На Майстренковому кутку жили люди з одинаковим прізвищем – Майстренки.

За 8 км від райцентру розташувався хутір Сухоставець, який вперше згадується 1859 року. Спочатку хутір налічував 1 двір. Землевласниками хутора були поміщики М. Катериник, В. Маслеников і поміщиця Лівен.

Був колись у Сухоставцях колгосп „Червона зірка”. У 1958 році хутір перейменовано на село. Ще пам’ятає Сухоставець веселі забави молоді на кутках Федосі та Зайці. Назву кутку дав дід Федось, а Зайці – хтозна, чи жив там чоловік з таким прізвищем, чи забігали зайці – невідомо. Поширеними прізвищами у селі є Омельчук, Зінченко, Яременко, Трохимець, Гук. Прізвиська у селі пам’ятають такі: Рисуни – припускають, що Рисуни від слова красуватися, „рисуватися”. Мабуть, були в роду гордовиті, красиві парубки чи дівчата, що хизувалися своєю красою. Але можлива ще одна версія. В сім’ї були художники, „рисувальники”. Але це тільки версії. Бо загубились серед віків таємниці роду, таємниці нашого життя, як і самі хутори.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.