A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сухополов’янська громада
Чернігівська область, Прилуцький район

ЛІСОВІ СОРОЧИНЦІ

Дата: 30.04.2020 13:07
Кількість переглядів: 149

Красиве, затишне село Лісові Сорочинці розташувалось серед густих лісів. Назва села походить від першого поселенця Василя Сороча, який в 1629 році одержав земельний наділ від Густинського монастиря. Уже тоді в Л. Сорочинцях було 11 дворів. Це здебільшого були родичі Василя Сороча. Після Люблінської унії 1569 р. Прилуки і навколишні села в т. ч. Л. Сорочинці захопила шляхетська Польща. У 1590 р. поляки подарували Л. Сорочинці князям Вишневецьким. Але невдовзі жителі Л. Сорочинців розправилися з феодалами, зруйнувавши садибу Вишневецького і Густинського монастиря. У 1648 р, козаки з створеного Прилуцького полку, в який входили і жителі Л.Сорочинців, хоробро бились в складі військ Богдана Хмельницького. Як відомо, після закінчення визвольної війни почалась роздача землі по рангу військової старшини.

Брат генерального писаря Даниїл Виговський випросив у царя жаловану грамоту на володіння м. Прилуками і селами, в т. ч. Л. Сорочинці. З 1700 року село переходить із рук в руки козацької старшини. Володів Лісовими Сорочинцями обозний Григорій Чернявський із сином Степаном, по смерті якого село, за універсалом 1714 року, було залишено «вдове его Марье". Через 10 років власником Л. Сорочинців став Роман Березинський.

Змінювались роки, змінювались власники. XVIII ст. знаменне тим, що Л. Сорочинцями заполонили поміщики: Юскевич, Забілиха, Домонтович. Більше 100 років проживали Домонтовичі в селі. На прикладі сім'ї Домонтовичів можна прослідкувати цілу епоху і те, як ті чи інші події впливали на людей.

Один з Домонтовичів, Андрій, був мировим суддею Прилуцького уєзду до 1900 року. Був, як на той час, високоосвіченою людиною. Всі його діти одержали освіту. Працювали хто лікарем, хто педагогом. Два сини Андрія Домонтовича були офіцерами. Один з них, Євген, став більшовиком, перейшов до лав Червоної Армії, був підполковником. У 1861 році в період ліквідації кріпосного права в Л.Сорочинцях нараховувалось 30 дворів.

У 1870 р. село належить Радьківській волості. Лісові Сорочинці зростають і в 1900 р. в них налічується 150 дворів. У 1907 році в село приїхала вчителька з Києва. Але через рік вона померла. Скільки їх жінок - просвітительок на Україні поклали своє життя на олтар освіти! Вчити дітей не було кому. Лише пізніше при допомозі представника земства Костянтина Трохимовича, була відкрита земська школа. Під школу найняли будинок Добренка. Звичайно, за кошти учнів.

У 1913 році земство і селяни купили у зажиточного селянина Беха землю під будівництво школи. І, нарешті, у 1914 році школа була побудована. Жителі села брали посильну участь і в спорудженні залізничної колії дороги Бахмач - Прилуки.

У 1924 році  побудовано магазин та клуб. Одну з кімнат виділили під бібліотеку. Тодішня бібліотека налічувала 10 книг та Закон Божий. Завідувала книгозбірнею вчителька Назаренко Зінаїда Іванівна. Великою подією для села був показ звукового фільму "Чапаєв" (в 1940 році). Про це й зараз згадують старожили.

Село Лісові Сорочинці потопає в зелені садків, левад та лісів. Дуже багато долин, крутих ярів та урочищ. Колись давно одному господарю на прізвисько Негода належало поле. Давно його нема, а поле й досі називається Негодиним. Поле, яке знаходиться в низині, називають Ярі. Від заможних господарів залишилось сільчанам на згадку Білявське поле.

Сполучення з містом для жителів села було різним – для бідних – пішки, трохи багатші – підводою. Машин, транспорту не було ніякого. Молодий голова колгоспу Плошко В. О. об’їжджав землі підводою, взявши з собою дітей. Це було після дощу. Їхати потрібно було на поле, до трактористів. А кінь зупинився біля великої калюжі, і ні туди, і ні сюди. Мусив голова колгоспу вставати з воза і виводити коня з калюжі. Зате дітям була потіха! Тож і понині не висихає там калюжа і назвали її «Плошкове озеро».

Як і скрізь в Україні, село ділиться на кутки. Куток Бехивщина - від поселенця на прізвисько Бех. Кутки Гайдаї і Каптурі взяли собі назву від прізвищ Гайдай та Каптуренко.

Дуже багато прізвиськ походить від дідів та прадідів - Бодько, Аландаренко, Полоз. Не було на все село кращого майстра по виготовленню полозів до саней - от вам і прізвисько Полоз. Так як цю вулицю заселяли люди з прізвиськом Полоз, то куток і зараз називається Полози. А от куток Калюжі, говорить сам за себе. Назва як у око вліпила - при будь-якій погоді, в будь-яку пору року на цьому місці завжди велика калюжа, яка ніколи не висихала.

Прикрасою села є ставки. Панський, який названо ще за панів Домонтовичів. Якийсь поселенець Корсун викопав ставок, побудував водяний млин. І понині існує в Л. Сорочинцях Корсунівський ставок.

Повертаючись до рідної оселі, наші діди та прадіди сідали перепочити біля верби. Не обходилось і без чарчини, то й хилиться віттям до дороги "П'яна верба". Ось такі деякі сторінки історії нашого села. Тільки завдяки суверенності України проростає зерно правди на нашій землі, і ми тулимося серцем до свого коріння, до історії нашого народу.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь