Ким би ти не був і де б ти не жив, але тебе завжди тягне туди, де ти народився, де пройшли твої дитячі і шкільні роки, тобі цікаво знати, які зміни відбуваються в твоєму селі, тобі хочеться поговорити з односельцями, пригадати все пройдене і прожите. А може, просто пройтися по рідній вулиці, випити студеної води з батьківської криниці і, затамувавши подих, слухати розповіді старих людей про минуле.

Малківка - звичайне українське село, яких так багато у нас на Україні. За згадками старожилів, назва його походить від перших поселенців, завезених поміщиками кріпаків Малків. Спочатку це був хутір Малків. Згодом хутір став поповнюватись кріпаками - переселенцями і переростав у село Малківку.

Ще й зараз в Малківці розповідають про панів Миколая та Александровича. Микола був дуже жадібний. На його землі не мали права ступити селяни. І не тільки вони. Дуже лютував Микола, коли й собака біг полем.

А пан Александрович ненавидів селян. Як говорять "навіть духу селянського" терпіти не міг. Щоб не проїздити тією дорогою, якою ходили селяни, наказав зробити іншу, по якій не мав права ніхто їздити та ходити, і вирішили селяни убити зухвалого пана. А в пана Александровича був брат, який дуже часто приїздив у Малківку. Його всі називали офіцером. Мабуть, був він лібералом, бо робив перед церковними святами дітям подарунки, а ще відвідував школу і заслужив  при житті прізвисько "добрий пан". Не роздивилися селяни, хто є хто, і помилково вбили не злого, а "доброго пана". І дуже жалкували потім про це.

Чимало заможних селян проживало в Малківці. Ще й зараз збереглося озеро Івашкове. А колись воно знаходилось на землях Шкоропада, якого прозивали в селі Івашковим. Один з братів Шкоропадів  був інспектором богоугодних "заведений".

Село ділить на дві частини річка Руданка, яка бере початок з с. Рудівки. Річку Руданку ще називають Панським ставком. Панський ставок відокремлював малківчан від панських маєтків. Вздовж ставка були вкопані могутні шпали, як нагадування не плавати влітку, не ходити взимку.

А вулицю понад ставком іронічно називають Царською, бо на ній жили найбідніші селяни. Через річку була гребля. І той куток, який прилягав до неї, має назву Загребля. Куток Кисилівщина взяв назву від роду Киселів. Є в Малківці куток Стоголосий, бо дуже вже співучі люди живуть на цьому кутку.

Люблять в селі розповідати про хлопця  - наймита Савку з с. Красного на Київщині, якого пан обміняв на собаку. Коли Савка одружився, пан подарував йому півхати-пряльні. Сім’ю Савки в селі називали "Куплені", а згодом Марченкови, бо дружину Савки звали Марта. Ще прославився Савка тим, що прожив на світі 105 років. Його правнучка Марія Дяченко була першою жінкою-трактористкою в нашім краї.

Найпоширеніші прізвища в Малківці - Малка (від перших поселенців), Оніщенко, Назарина. Серед прізвиськ є цікаве - "Завезені", бо колись сім'ю завезли до Малківки. Прізвисько "Сімдєвкові" походить в глибоку давнину. Було в дядька 7 дочок та один син. Тут і придумали малківчани прізвисько. Чимало прізвиськ пішло від роду занять людей. Серед них - Поваренкові. Розповідають, що голова цього роду був гарним кухарем та ще й у самого пана. А після діда Данила залишилось прізвисько Данилові.

Там, де була річка, тепер болото Мочанівщина. На місці панського палацу школа. Роки беруть своє, але село Малківка живе, шануючи своє минуле, думаючи про майбутнє,

В селі Малківка з’явився меценат Марусенко Микола Володимирович. Він є директором ТОВ «Ресурс». Ця людина багато фінансово допомагає  селу, вкладає кошти в розвиток культури.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.