РУДІВКА
Село Рудівка засноване в XI ст. По опису старої Малоросії Олександра Лазаревського т. III (полк Прилуцький, Київ видання 1902 р. читаємо: «Село Рудівка. Руда Росош. Про початок цього села місцеві старожили при генеральному обслідуванні показали: когда орды по Украйну виходили того часу, Рудовка теми ордами спустошена, а когда поселилось там малое число людей до Д. Горленка, отдал людей (рудовских) Демьяну Якубовичу...» (ст. 193 - 194).
На 74 стор. цього тому згадується, що: «Руда по названию своему указывающая, что на месте некогда текла настоящая река; затем обсохшая и обратившаяся в Руду или Рудку, т.е. в обсохшую ложбину, по которой в это время виднеются лишь ржавые лужи...»
Можна вважати, що назва села згідно з історичними документами походить від назви річки Руда.
Село Рудівка в минулому було волосним. Воно мало 3 тис. жителів, дві церкви, побудовані відповідно в 1804 та в 1879 роках, лікарню, земську станцію, магазини - лавки, 25 вітряних млинів, кілька маслобійних заводів. В 4 верстах на південний захід знаходився винокурний завод поміщика Масляннікова.
На території с. Рудівки багатий чорноземний грунт з монолітом
Переміщення населеного пункту не було, але виникли хутори, які з'єдналися в одне село, а саме: Хелемський, Хотинівський, Рудівський та ін. Всього 11 хуторів. З них відійшли до інших сільських рад:
х. Покрівка, х. Нова Тарнавщина - до Нетяжинської сільської ради;
х. Кроти, х. Галаганівщина, х. Сухоставець - до Канівщинської сільської ради;
х. Ладівщина, х. Нигволодівщина - до Першотравневої сільської ради.
До Жовтневої революції всі ці хутори підлягали Рудівській волості, по ревізії 1740 р. було показано 11 Рудівських хуторів з населенням 93 жителі.
Поміщики володіли 3000 десятинами землі. Серед них Масляник В.П. мав 807 десятин. Згідно з переписом, зробленим по Прилуцькому повіту в 1910 р., число господарств становило 647. Поміщики мали наймитів, які працювали постійно і сезонно. Наймити трудились від зорі до зорі. Малоземельні і безземельні селяни працювали в поміщиків у жнива, за третій сніп, брали землю з половини, обробляли вручну.
Великих історичних подій в с. Рудівці не відбувалось. Але за переказами старожилів по території села проходили монголи, шведи, після яких тут залишилось 18 могил.
Не обійшли с. Рудівку події 1905 р. Організатором революційних подій був автор книги "1903 р. на українському селі. Спогади" М. К. Новицький. Після революційних подій 1905 р. заарештований і висланий в Сибір. Після жовтневих подій Новицький працював заступником редактора газети "Українські вісті" в м. Харкові.
У Рудівці до Великої Вітчизняної війни було 2 клуби на 500 і 150 місць, три бібліотеки, одна початкова і одна середня школи, три хати - читальні, розширена аптека, медпункт, населення обслуговувалось кінопересувкою. Часто відвідували с. Рудівку професійні артисти та аматорські групи м. Прилук. Колгоспники одержували на трудодень до
Яблунівським райкомом партії організована підпільна група для боротьби з ворогом. Очолював її секретар РК КПУ Самусь Г. Безпосереднім керівником в с. Рудівці був Кузьменко В.М. До складу групи входили: вчитель Куриленко П.П., Леута Василь, Леута Степан, Вернигор І.А. Підпільників зрадили і вони були знищені фашистами. Населення взяло активну участь у зборі коштів на танкову колону. Капітан Шейко А. В., будучи на фронті, здав на танкову колону 14000 крб., за що одержав урядову подяку.
Як і кожне давнє поселення в Україні, так і с. Рудівка залишило чимало добрих спогадів про своїх поселенців. Кожний куток села, кожен шматок рудівських земель дихає сивою давниною, навіває спогади про народних умільців, його патріотів, людей, які своєю працею чи розумом намагалися збагатити село, прикрасити його. Так, у селі є багато ставків, і кожен носить ім'я свого творця. Серед них - Павликів ставок (викопав пан Павлик), Володимирський ставок, Жульянів ставок.
До речі, пан Жульян залишив після себе "цілющий" камінь, вагою десь біля 5 тонн. В пана боліла спина, то він замовив цей камінь. Грів його на сонці, а потім лягав на нього спиною. І таким способом лікувався. Ще й зараз зберігається цей камінь під назвою Жульянів. Дехто з жителів села лікується таким способом.
Односельчани пам'ятають і ще довго будуть пам'ятати народного умільця Дем'яненка Павла Степановича, який був і швець і на дуду гравець. В селі стояв вітрячок - красень, збудований його руками. Млин-вітрячок називали "снайперів млин". Господар млину Дем'яненко П.С. був на війні відмінним стрілком - снайпером. От і пристало прізвисько до нього. Так називають і весь його родовід, а дітей було в нього семеро: снайперова Маруся, снайперів Микола... Але теперішні мешканці села не особливо дбають про красу села - знищили вітрячок… Не одна будівля в селі, безліч селянських пічок, колодязів збудовані народним майстрам. А як вигравала в його руках гармошка!
Нагадують про мешканців села і його кутки: Леутівщина (жила династія Леут), Богдани, Чобіток, Чорномор'я, Волощина, Красний хутір, Солонці, Башлик. Можна ще багато писати про приємне минуле. Але гіркота хапає за душу, коли усвідомлюєш сьогоднішнє. Люди стають дедалі байдужішими до свого села, не дуже дбають про красу й благоустрій, а навпаки руйнують надбане. Болить душа в престарілих, а молоді, здається, не до цього. Не залишить таке покоління ні Леутівщини, ні Богданів.
Порожніють двори, заростають бур'яном садки і городи. Смертність переважає народжуваність в 10 разів!
У результаті змін, що відбулися в державі, в Рудівці було створено КСП «Рудівське», яке поступово розпалось і припинило своє існування. Земля КСП розпайована жителями села, які потім уклали договори з фірмами «Нафком-Агро» та «Агрікор». В селі створено два фермерські господарства: «Волошку» очолює Редька В.В., а «Росток» - Бутенко М.І. На даний час в селі налічується 337 жилих будинків та 63 дачних. Населення 784 чоловіки. Поки що в селі збереглася ЗОШ І-ІІІ ст., в якій навчається 72 учні.
Але не покидає рудівчан надія на краще майбутнє, та чи вистачить сили і віри?
Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.
