Зовсім близько від Прилук розташувалося приміське село Сухополова. Село має древню історію і згадується як поселення в історичних джерелах, датованих 1629 роком. Назва села походить від назви річки Полова (притока Удаю), яка протікає через село Полову. А ще існує менше русло - Половенька, яке відійшло від річки Полова, на березі якої і виросло поселення. Згодом, це маленьке русло стало висихати, тому і виникла назва Сухо (всихати) Полова (Половенька) - Сухополова.

Фото без опису

Старожили і тепер називають село Половенька. "Село Половенька в качестве присельца" входило до складу "вотчинських" земель Густинського монастиря. По ревізії 1739 року в селі налічувалось 4 двори і шинок, у якому торгували горілкою монахи. Місце, де розміщувався шинок відоме – нинішній центр села, там, де тепер автозупинка. Навіть зараз видно, де раніше були винні погреби. У 1742 році селом володів син полковника Д. Горленка.

"Населення в цього поміщика терпіло муки гірше, ніж за панів Лядських" - так описував цього поміщика О. Лазаревський в "Истории Прилукского полку". Трохи згодом в селі поселились поміщики Макаренко та Каневський. Був у селі і маєток двох баринь Соломащих. Мали пані 12 га землі, але не змогли повести господарство і тому свої землі заклали під гроші багатому господарю з с. Полової Штонді. А коли гроші закінчилися (вся земля була викуплена), то Штонда залишив 2,5 га бариням і дав пораду – віддати рештки своєї землі бідному хлопцю Максиму Щербині аби той доглянув і землю, і самих пані. Максим Щербина піклувався про них до самої смерті.

Землі у Сухополовій піщані, не родючі, то  часто люди йшли на заробітки в м. Прилуки на кустарні фабрики. Дівчата, за звичай, - в няньки, а літом в "услуженіє" до попа Дубровичи до панів.

В давні часи в Сухополовій був водяний млин. Він не зберігся, але  відоме місце знаходження млина (на околиці села). З тих часів залишилися деякі сліди  - насип. Пізніше побудували два чи три вітряні млини. Коли зробили дорогу до м. Прилук, посадили сосновий ліс. Стало затишно, вітрам не було де розвернутися - вітряки не могли працювати.

На околицях села знайдено поселення доби бронзи. У давні часи школи в с. Сухополова не було. Діти навчались в церковно-приходській школі, яка знаходилась на межі Прилук і Сухополової (нині це Сорочинська церква).

Центр села біля шинку в давнину називався Угол. Тепер це місце називають "Біля Парфенчука". На цьому Углі побудувався багатій Шинкаренко, на прізвисько Парфенчук. Деякий період в цьому будинку діяла сільська бібліотека.

Кутки в селі  в основному від прізвищ і прізвиськ багатих жителів: Парфенчуків, Чорномазів, Макаренщина. Поряд - поле Бабина долина, Горленкове поле, криниця Горленка, Штондин ліс, ліс Бояровщина.

З 1960 року село  почало відроджуватись, бо поруч  забив перший фонтан нафти. У оселях з'явилась електрика, побудовані магазини. Великий внесок у розвиток села зробив тодішній голова колгоспу М.І. Бурячек. Дбав він і про житло колгоспників - були споруджені двоповерхові будинки, і про соціальний розвиток - збудована нова середня школа.

На сільському кладовищі похований український живописець Ю.К. Кармалюк. Його картини спершу зберігались у шкільному музеї, а згодом були передані прилуцькому краєзнавчому музею.

Сухополова нині -  це велике, заможне село. Населення, в основному, молодь. У 2006 році відновив роботу дитячий садочок «Радість», який за часів перебудови не працював. В селі -  своя пекарня, цех по переробці м'яса та багато інших підприємств.

Село не збирається помирати. А надії на те, що цього не станеться, в сільчан є.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.