Є у Боршні, якраз посеред села, без перебільшення, святе і священне місце - наче стрімкий мис нависає і глибоко заходить у море – здіймається над Удаєм висока Іллінська гора. Назву свою отримала порівняно недавно і пов’язана вона з колишньою Свято-Іллінською церквою, яка стояла і діяла тут упродовж декількох століть. До речі, у 2021 році минуло 400 років з часу її заснування та відкриття, хоч і знаходилася вона тоді дещо нижче, і була невеличкою спорудою-каплицею. А наприкінці XVIII століття уже безпосередньо на Іллінській горі з’явилася нова, добротна будівля із дерева – п’ятикупольний Свято-Іллінський храм із шостим куполом над дзвінницею. Півтора століття перегуком своїх дзвонів скликав він прихожан на богослужіння, а поки 23 червня 1944 року не закрили його, переобладнавши на сільський клуб та бібліотеку.

Окрім церкви, надбанням історії стала релігійна і подвижницька діяльність її останнього настоятеля, отця Іоанна Лабунського. Він, крім самовідданного служіння Богу і місцевій церковній громаді, володів особливим, незвичним даром проникати в душі людей, передбачати їх долю, був ясновидцем. Неодноразово, під час війни, коли до нього зверталися дружини мобілізованих солдатів, завбачав, повернення їхніх чоловіків з фронту чи ні. І в переважній більшості випадків його провидіння справджувались. А ще на зорі минулого століття отець Іоан запевняв прихожан у тому, що Боршна стане «стольним градом». І це ясновидіння збулось. Під час більшовицьких гонінь і репресій, коли багато храмів у нашому регіоні руйнувались або закривались, у період 1917-1930 років Боршна із її Свято-Іллінською церквою стала центром Прилуцького благочиння, а отець Іоан носив високий титул благочинного Прилуцького округу.

Авторитет його був настільки великим, а повага і шана його до нього – настільки щирою, що до Свято-Іллінської церкви сходилися – з’їжджалися не лише боршенці, а прихожани із багатьох сусідніх сіл та з Прилук.

Іллінська гора притягувала до себе не лише святістю та намоленістю, а й неповторним, неперевершеним за своєю красою краєвидом. Її разом із церквою було добре видно з усіх куточків широкого прибережжя – з Манжосівки, Замістя, Капустенців, Густині, Заудаївського, Високого, Валок і навіть Прилук. Такого чарівного місця навряд чи ще де небуть можна було знайти. І в пору діяльності церкви, і за часів функціонування сільського клубу (до 1979 року, коли будівлю розібрали і використали на потреби опалення). Іллінська гора була улюбленим місцем відпочинку та гуляння молоді. Звідси відкривалась (і понині відкривається, аж захоплює дух) мальовнича панорама удайської заплави та сіл і пагорбів прибережжя, а на протилежному боці річки ваблять позолотою бані церков Густинського монастиря (історичної пам’ятки). Тут, на горі, - поле творчості митців, і передусіль – художників, фотографів, відеоператорів. Не випадково майже півтора десятиліття тому Іллінська гора стала місцем проведення грандіозного за масштабами, хвилюючого дійства – І міжрегіонального фольклорного фестивалю народної творчості «Відродження», у якому, окрім широкого кола громадськості, взяли участь поважні гості з Франції, Києва, Чернігова, Прилук та громад усього району.

Саме з Іллінської гори узяв початок відкритий того дня перший у районі туристичний маршрут «До Густині через Гать», по якому вже пройшли багато любителів історії та природи рідного краю.

І по сьогоднішній день Іллінська гора не втрачає своєї привабливості, продовжує, як магніт, притягувати до себе не лише молодь, а й усіх тих, хто бажає відпочити на свіжому, настояному на травах, повітрі та помилуватись довколишньою красою. Схили гори – справжня комора цілющих лікарських рослин, серед яких є і червонокнижні.

Тому надзвичайно важливо дбайливо ставитись до гори та прилеглої території – не лише не засмічувати її, а й оберігати та примножувати природу цього незвичайного, чарівного куточка нашого краю. Для цього доречним і доцільним було б створення на Іллінській горі історико-паркової зони, на необхідності чого наполягає ініціативна група.

Справа честі підтримати це добре починання аби зберегти Іллінську гору для нинішніх і наступних поколінь.

Матеріали підготував Григорій Каліш, житель села Валки, журналіст-пенсіонер, член НСЖУ, колишній депутат Валківської сільської (двох скликань) та Прилуцької районної (двох скликань) рад.

Фото без описуФото без опису