ЗАЇЗД

Мабуть, багато хто з прилучан їхав шляхом на Ніжин чи Київ. І неодмінно звертав увагу на вулиці Заїзда. Ніколи б не подумали, що колись тут був ліс, а в лісі коло річки Удай багаті випаси, озеро з прісною водою. Сюди заїзжали проїзжі люди з Ніжинського та Київського шляхів. І річка Удай була судноплавною, у цьому місці була пристань. Місцевість  мальовнича і селились тут „заїзджани” – заїжджі люди. Від цього і пішла назва Заїзд. Коли точно засноване село, ніхто не знає. Але перша згадка про нього датується 1629 роком.

За переказами старих людей в Заїзді люди оселилися дуже давно і були вони пана Прокоповича. Потім Заїзд належав дворянину Горленку, якому ці землі подарували. Невелика частина жителів села були вільними козаками, а основна – кріпаки. Із земського перепису 1900 року відомо, що в селі колишніх  кріпаків 277 дворів, а козаків – 39 дворів.

Жила колись у Заїзді стара баронеса, мати поміщиці Горленко. Молоді Горленки померли дуже рано (десь у 40 років, залишивши дочку та матір). До дочки пристав у прийми Бістром Родріг Федорович. Це – останній поміщик Заїзда. Барон був  доброю людиною, допомагав бідним. Про це свідчить такий переказ. На одній з вулиць Шевщина дотла згоріли хати. Поміщик за власний рахунок виділив бідним цегли та дерева на хати. До зими хати були готові. Кожному господареві виплатили страховий поліс. Перед Великоднем на панському обійсті пеклися паски, фарбувались яйця. Пізніше возом,  застеленим білою скатертиною, це частування розвозилося всім найбіднішим людям.

У другій половині ХІХ ст. в селі побудовано школу з очеретяними стінами. До 1898 року в цій школі була одна кімната, де навчалось 40 дітей. Навчав їх один учитель та священик. Потім у 1898 р. збудовано школу на дві кімнати. У 1900 році було вже 4 класи, а в них навчалося 90 учнів.

Чудові люди живуть у селі Заїзд. В основному населення – українці. Поширені прізвища в селі: Шевченко, Свистун, Дробот.

Як і скрізь, сельчани носять прізвиська, які переходять від дідів до батьків. Патолка. У цього прізвиська така історія. Один чоловік ще малим хлопчиком, побачивши картоплю, сказав „патолка”. З того часу живуть у Заїзді Патолчишини. Прізвисько Вигодна приклеїлося до людини, яка любила повторювати „вигодно мені це робити”. Колись давно один сельчанин украв собі трохи макухи. То до нього швидко приліпилося прізвисько Макуха.

Як повелося в Україні, село ділиться на кутки та вулиці. І в кожної місцевості своя соковита, влучна назва. Сад – від садів, Шевщина – від прізвища Шевченки. Молодь збиралась на вулиці – Осередок. На Ковалівці жили ковалі. А новозбудована вулиця носила назву Новоселиця. На одній з вулиць переважно оселились сельчани на прізвище Дробот. Давно вже нема половини Дроботів, а Дроботівка ще живе, як назва вулиці.

На північній стороні села Заїзд милують око озеро та ставки Морозівка й Сажалка. Раніше ставок Морозівка був дуже чистий, обсаджений ялинами. Можна було побачити рибу, яка плавала, аж до самого дна. Із Сажалка завжди брали воду для садіння розсади. Так ставок і одержав свою назву.

Поля навколо Заїзда носять такі назви: Федькове – від імені хазяїна, якому належала земля; поля Придатки також від прізвища власника землі. На одному з полів раніше було джерело і навіть водилася риба. Давно замулилося джерело, тільки назва гріє серце - Озеро. Чимало назв полів зараз уже неможливо пояснити. Серед них Кабанова долина, Стара могила та інші.

Колись давно було у селі кладовище, на якому ховали вішальників та утоплеників. Був серед них і вішальник Джема. З тих пір кладовище стали називати Джемовим.

У Заїзді з 2004 року почало функціонувати стаціонарне відділення територіального центру по обслуговуванню одиноких і престарілих громадян Прилуцького району. Тут живуть немічні бабусі і дідусі, в яких немає роду. Помінялися назви вулиць. Центральна вулиця Заїзда – Михайлівська. Планується в селі будувати молокозавод, отже, це нові робочі місця. Жителі с. Заїзд пишаються своїм чудовим майстром, різблярем по дереву Ятченком Леонідом Михайловичем, який виготовляє чудові вироби. Оскільки село приміське, то люди приїжджають до села, або від’їжджають. За останній час село збагатилося на такі прізвища як Бігунови, Призи, Колодови. Розширюється мережа приватних магазинів.

Зеленіє луг Кути, неподалік від села ще зелені лози та осока. Та вже віки прошуміли над Заїздом, стираючи все підряд: і хороше, і погане. Але пам’ять людська невмируща. А народ – вічний.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.