КАНІВЩИНА

Села на Прилуччині і схожі і несхожі. Ось, наприклад, Канівщина. Відкрите всім вітрам лежить воно за 15 км від  Прилук. Вперше село згадується (1781 року) як хутір таємного радника М.Будлянського, а заснували його у 1776 році сестра гетьмана Розумовського Агафія Григорівна та її син генерал і камергер царського двору Михайло Уласович Будлянський. До речі, зовсім недавно одну з вулиць у селі названо на їх честь - Будлянською. Село входило до складу полкової сотні Прилуцького полку. На початку ХІХ ст. хутір перейшов до Горленків. Потім селом володіли поміщики Забіли, Галагани та інші. В ті часи (1848 р.) в селі було споруджено дерев’яну Покровську церкву на власні кошти селянина Тимофія Гузія.

Назва села ніколи не змінювалася. Але саме походження назви Канівщина  невідоме. Правда, є одна версія. Кажуть, жив не дуже знатний чоловік, який мав кріпосних та землі, а прізвище його було Канівець. Звідси і назва села .

Раніше Канівщина була розділена на кутки: Чапаєвське, Сталінське, Ворошиловське, Галаганівщина. Назви походять від назв колгоспів, які  знаходились на їх території. Був також хутір Галаганівщина, який злився з селом і тепер він - складова частина Канівщини. На заході села раніше протікала річка Рудка. Але роки й люди, „допомогли” їй зникнути. Нині на тому місці болото, порізане канавами.

Кругом села розкидані поля, на яких збереглося кілька могил. Їх назви - Шинкаренкова, Тарасова, Гльончина - походять від імен та прізвищ хазяїнів-хліборобів, землі яких знаходились біля цих могил. За селом, в бік Кротів, є невелике кладовище. З розповідей старожилів відомо, що колись там був невеликий хутір (всього 6 хат), мешканці якого переселились у Канівщину 1939 року.

Як і багато інших українських сіл, Канівщину колись прикрашали вітряки, що невтомно „трудилися”, перемелюючи збіжжя. Працювали тут і свої олійниці. А ще чимало було в Канівщині ковалів, кравців, теслярів, пасічників – справжніх майстрів. Та особливо славилось село  ткачами - майже від свого заснування. На початку ХХ ст. їх налічувалось 80 чоловік. Нещодавно навіть пропонували перейменувати одну з вулиць, назвавши її Ткацькою. Але чомусь не назвали.

Старі люди повідали: на території одного кутка, який зветься «Ховщина», був цегельний завод. Пізніше тут утворився невеликий ставок, який поступово замулився і заріс. Але це місце й зараз називається «Цегельня».

До війни в центрі села стояла двоповерхова школа, яку потім німці спалили. А в 1968 році  побудована нова. До 1933 року діяла в селі і красива церква. Познімали з неї хрести, зробили клуб та магазин. Клуб і зараз працює, а магазин знову переобладнали під церкву.

В роки війни  неподалік Канівщини діяв аеродром, на якому був розміщений штаб під командуванням Байдукова. Як згадує Богдан Г.С., командир штабу та його дружина пригощали сільських дітей цукерками. Коли звільнили Київ, штаб переїхав.

Найбільше в селі проживає людей з прізвищами Гузій, Кривич, Каліш, Стригун, Синенко, Богдан, Мазуренко.

Прізвиська здебільшого походять від власних імен та прізвищ прадідів - Гльончині, Миколенкові, Махтеєві, Гусакові, Філозопчини, Валушенкови, Деркачеві, Зотові, Калешкові.

Пишаються селяни своїми земляками. Уродженцю села, відважному розвідникові Григорію Федоровичу Степанюку присвоєно посмертно звання Героя Радянського Союзу. Він загинув визволяючи Польщу, там і похований. 9 травня 1995 р. в селі урочисто відкрито меморіал на честь загиблих жителів села. Там було встановлено бюст Героя. Одну з  вулиць села назвали його іменем.

Не менш шанований земляк і Борислав Павлович Степанюк  - український поет, перекладач, який народився 1923 року в селі Канівщина. Борислав Павлович – інвалід Великої Вітчизняної війни, автор багатьох поетичних збірок, серед яких „Синьоокий мій липень”, „Там за Удаєм - рікою”, „На грані часу”, „І час воскрес” та інших. Б.П. Степанюк – лауреат премій П. Тичини, В. Сосюри, М. Коцюбинського, М. Рильського. Поет часто бував у селі, спілкувався із земляками, жив їх болями і радощами. Одна з вулиць носить ім’я Б. Степанюка.

У зв’язку з введенням в дію закону України «Про колективне СГ підприємство» колгосп «ХХ партз’їзд»  реорганізований в пайове сільськогосподарське підприємство. 12.07.1994 року пайгосп перейменували в пайове сільськогосподарське підприємство «НИВА». А вже в 2000-му році  зареєстровано статут Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Канівське», яке стало правонаступником пайгоспу «НИВА». Пізніше на базі цього господарства створено СТОВ «Київагроінвестсоюз» та СТОВ «Аверест».

Колише вітер історії буйні трави навколо Канівщини. Звичайне село, яких чимало в Україні, живе тривогами та сподіваннями. Так хочеться, щоб надії на краще не минули марно.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.