ПЕРЕВОЛОЧНА
Село Переволочна, відоме як стародавнє поселення, розташоване в долині річки Удай. Назва села походить від слова "переволока" і вказує, що саме тут, на тихоплинному Удаї, і був "волок для суден". Щоб не об'їжджати сім кілометрів коліном ріки, човни перетягували - переволокали на інший берег. На місці переволоки суден і з'явилися перші поселенці.
На території Переволочної знайдено кургани епохи бронзи (II тис. до н.е.). Вперше село Переволочна згадується в 1092 р. "
Пращури переволочанців були свободолюбиві, непокірні. І саме за це село зруйнували татаро-монгольські завойовники. Сотенне містечко війська козацького відродилося на початку XVII ст. і тоді належало князям Вишневецьким. З 1664 року Переволочна втрачає статус сотенного центру, бо належить Л. Горленку. Далі Переволочну віддають полковим сотникам І. Марковичу, Лукомському. У XIX ст. село належить поміщикам Милорадовичам, які мали тут маєток, економію. І зараз колишні землі панів називають Трест.
У с. Переволочній був і чудовий маєток Є. А. Арсеньєвої - бабусі М. Лермонтова. За переказами сам М. Ю. Лермонтов двічі побував у Переволочній в 1817 та 1837 рр. Старожили села згадують, що маєток знаходився при в'їзді в село і, є здогади, що можливо, він був на Хвастовщині - це назва одного з кутків села.
Після панів Милорадовичів частково дожили до наших днів ставки. А ще розповідають, що був тут красивий парк з липовою алеєю та чудова бібліотека, яка, на жаль, не збереглася.
Все село Переволочна поділено на кутки. Назви деяких такі давні, що ніхто вже не пам'ятає, чому саме так вони називаються. Довжок - крайній куток села, що впирається в ліс. Називається так тому, що на цьому кутку жив багатий чоловік Довжик. За честь вважалося народитись у Довжику. Що характерно, кутчани зажди живуть однією великою родиною. Разом відзначають родини, іменини, гуляють весілля, разом проводжають в останню путь.
Якийсь сердитий на дівчат дотепник назвав один з кутків Яловівка, бо примітив, що з цього кутка найпізніше виходили заміж, "яловіли". Комарівка - у цьому місці село оточили болота, які аж кишать комарами. Один з кутків носить назву Конахівщина від власного імені Конах. Цей чоловік прославився великою кількістю доньок. Здавна в Переволочній найбіднішим, але найвеселішим вважався куток Піски. Землі там - суцільні піски. Ще одна легенда розповідає, що хутір Носуловщина, який тепер став кутком, колись належав полковнику Носу.
В природі та суспільстві все тече, все змінюється. Так і в нашому сільському житті. Старожили села, корінне населення з роками відходять у потойбіччя. Проживає в селі Олешко Ольга. Поблизу мешкали старенькі жінки. Вона про них дбала, а коли померли, садиби відійшли Олешковій (так на жінку в селі кажуть) і утворився Олешковий куток, Олешкова земля.
В цьому ж таки Довжку (хутір) проживає родина Грєвнових. Навкруги їхньої садиби люди вимерли, імена - прізвища померли разом з власниками. І на їх місці утворився куток Грєвнових. Вони тепер окультурюють цю землю, дбають про чистоту. Куток Бакаї - тут також є родове поселення. Це сім’я Логвиненків.
Цікаві назви мають й угіддя. Протока в плавнях називається Бакаї. Бакаї славилися великою кількістю млинів, як водяних, так і вітряних. Мочар - мокрота, моча, мочай. Завжди мокре місце, навіть у найбільшу спеку тут ніколи не просихало.
Залишив про себе згадку матрос, який колись забрів у село. А прославився він своєю майстерністю відшукувати місця для колодязів - відчував, де найближче підходить до поверхні вода. На честь матроса і було названо шпиль - Матросів. На кордоні сіл Переволочна та Ряшки є місце, яке названо Могили. Колись тут був, за переказами, шведський табір, куди возили воду та вино. Є ще дві могили - Джигальова та Дихалова. Певне, назви їх походять від власних імен. Знайшлось місце і Сонному ярку. Старожили стверджують, що навесні там зацвітала велика кількість квітів сон-трави. Стільки квітів, як в ярку, не бувало ніде!
Урочище Бугаєве. Одні люди кажуть, що дуже багато було там водяних бугаїв, а інші подейкують, що урочище належало дужому, "як бугай", чоловікові. Крутенька долина - дуже урвисте місце, круте.
Поля мають також промовисті назви. Герасименків клинок - поле належало добродієві Герасименку і клинком входило у ліс. Поблизу Переволочної Муховець - болітце, заросле лепехою. Вода в ньому застояна, своїм запахом принаджує мух. Мух там, як лепехи! Звідси і назва. А скільки ще угідь залишилось поза увагою, бо не вдалося з'ясувати, звідки походять їхні назви.
Як і в усіх селах нашого краю, люди в Переволочній знають один одного за прізвиськами. Здебільшого вони від власних імен. Андри - від діда Андрія; Оверки - від Оверка; Хомини - від Хоми; Вікториха - від Віктора; Прохорі - від Прохора; Миронівни - від Мирона та ще багато інших. Один рід називають Рябенкові від діда Максима, який був рябуватим. Прізвище Сметанники – від предків, які полюбляли сметану. Проживали і проживають в селі Олексієнкові, хоча в селі всі ïх прозивали Геми. Чому Гемові ніхто пояснити не може, але ïхня рідня завжди була заможною та скупуватою.
Ще один старенький увіковічив себе та свій рід дивовижним прізвиськом Гоптітірі, бо дуже вже був завзятим танцюристом, ще й підігрував собі губами. Кухарі - всі жінки з роду були гарними куховарками. Ще одне підтвердження сили і кмітливості переволочнянських чоловіків втілило в себе прізвисько Вовкодав - в роду був дуже добрий мисливець, який особливо любив полювати на вовків. Та в нього був свій індивідуальний метод. Спочатку дід вистежував, віднаходив лігво, потім вилазив на дерево і чекав, поки з'явиться вовк. Так з дерева і нищив вовків.
Ще траплялось, що прізвиська давали, щоб якось відрізнити людей. Наприклад: свого часу були в Переволочній два Повхи Миколи Івановичі. Один Повх був швидкий, моторний, все в нього в руках так і горіло, то й називали його Гарячка. Інший же - повільний, сонний. Єдине, що швидко робив - то це красиво свистів. Звідки - Байбак (Бабак).
Звісно, дісталося і переволочнянським жінкам. Дуже балакучу жінку, яка швидко говорила, "лепетала", називали Лепетею. Дуже причепливу - Сльотиха. Дуже веселу, стрекотушку - Сорокою. Звичайно, прізвиська бабунь передавалися і далі по роду. А ще була в селі гарна баба Ганна. А ще кращою була в дівках. Але на старість біс попутав - почала хизуватися красою, і зветься весь рід Кокетки.
Взагалі, у Переволочній, судячи з прізвиськ, жінки веселі, відчайдушні. Химчини - від баби Химки, яка була весела, добра. Згадують, як вона, вийшовши заміж, одного дня взяла санки та побігла до молодих на гірку! Звичайно, якій свекрусі це сподобається. А під голод ходила по селах і міняла одяг на хліб. Але не завжди доносила до хати: по дорозі роздавала голодним, бо дуже вже була жаліслива. А баба Чубучка могла що завгодно "відчубучить" - і за родиною це веселе прізвисько зачепилось.
Траплялися із сельчанами кумедні й трагічні випадки. А рід після цього залишався з прізвиськом. Рушай - дід мріяв літати. Для цього прив'язував до рук рядна і стрибав з клуні. До неба так і не долетів, та пам'ять для нащадків збереглась. Або ось таке прізвисько - Какава. Звідкіля воно в Переволочній? Виявилось, якийсь далекий родич плавав по морях, бував у різних країнах та й захотів рідних здивувати. Тож вислав дідові та бабі порошок какао. Звідки ж старенькі могли знати, що то? А дивному порошку відразу знайшли застосування. Баба розвела його, як глину, та й помазала припічок.
А один пристаркуватий чоловiк Семен одружився на молодій жіночці. Він недовго прожив з молодою дружиною, помер. Дружина згодом вийшла заміж за іншого – Василя, та призвісько Семенові зачепилося за ними на довгі роки.
Поряд живуть односельці за національністю українці, а прозивають Грузинові, бо чоловік деякий час жив у Грузiï. А ще є в селi Афганець, бо в свій час відбував військову службу в Афганiстанi. З`явився в селi i Штiрлiц, бо в молодості був гарний, як герой В.Тихонова з фiльму «17 миттєвостей весни».
З покоління в покоління по жіночій лiнії передається прізвисько Райчини, бо прадід був Райчук. Один хлопець в дитинстві був дуже веснянкуватий і, на думку жителів, схожий на німця, тому і отримав прізвисько Ештрех.
За переказами старожилів, купив пан Милорадович у Гурбинцях письменного кріпака. За його розум, дотепність, пан подарував кріпаку волю та ще й землі трохи. А землякам залишилось на згадку прізвисько Писаренко та ярок на межі Переволочної і Лисок - Писаренків.
Здавна не любили в Переволочній брехунів та хвальків. Розказують, що якийсь Головенко, прадід чи ще, може, й далі, вихвалявся по селу, що в нього на городі вродила картопля, як голови. Насправді ж картопелька була, як горіхи. З того часу на все, що вродило малим, кажуть: "Ти дивись, як Головенкова голова!" А прадід Мацько "мацьорив" (дурив) всіх підряд. Ще два прізвиська - Гусачка та Гороб'янка. В першому випадку прапрабаба Марина виходила заміж за багатого чоловіка Хому. А в придане Марині дали одну гуску. Цікаво, що і Маринину дочку Наталку теж спіткала така доля. Щодо іншого прізвиська, то жив у Переволочній приймак - козак з Дону - Воробей. А на український лад його прізвище зазвучало як Горобей. І понині в Переволочній донські "гороб'янчишини" живуть!
Незлюбило жіноцтво Переволочної багатого чоловіка, який хоч і мав чимало землі, але так і не одружився, як говорять "просюрчав" усіх дівчат. Але рід його не забув, бо прізвисько і досі мають Сюркало.
А ще в селі нові люди поселяються. І майже відразу, якось само по собі, приживається те чи інше прізвисько. Ось наприклад: жінка Л.І. Ляшенко - людина пенсійного віку, відвідує церкву. Тут і прізвисько народилось Церковна Ліда Іванівна. Приїхав до села молодий чоловік Олександер Андрос. Він дуже вміло, мелодійно та гарно сповіщає жителям села про те чи інше релігійне свято, бо дзвонить у дзвони. Ось і прижилось йому ім’я Дзвонар. Навіть приживаються імена і до дітей. Учень четвертого класу Олег Курильов у нас з прізвиськом Карамаз.
Все це тільки маленька частинка історії Переволочної. І дуже жаль, що розгублюються серед років згадки і розповіді, замулюються духовні джерела. Нам би відродити все це! Які неоціненні скарби ми б знайшли...
Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.