Виникнення сіл Дідівці та Манжосівки тісно пов'язана з історією виникнення м. Прилук. Перша згадка про Прилуки датується XI століттям. Але дані села виникли значно пізніше. Так в "Сборнике Полтавской губернии" за 1891 р. читаємо: "Непосредственно за последним предместьем г. Прилуки - Плискуновка, здесь вдоль причудливых извилин реки Удай расположился целый ряд более или менее крупных поселений, расположенных столь близко друг к другу, что некоторые из них почти сливаются своими околицами: на правом берегу здесь лежит деревня Манжосовка, с трех сторон окружена Удаем".

Фото без опису

За О. Лазаревським с. Дідівці входили до Переволочанської сотні, а в 1660 році село було віддане гетьманом Мазепою сину полковника Маценка - Остапу Маценку. Після смерті Скоропадського Дідівці переходять його синові Антону, про якого і зараз згадують як про жорстоку людину. Про це свідчить той факт, що за період 1736 - 1740 рр. 8 господарств переселились в інші села. В кінці 17 ст. Манжосівка була віддана Дмитром Горленком єсаулу Мартину Рижому, потім під'єсаулу Портянку. А в 1707 р. - на кормління Лисаневичу.

Манжосівка переходила з рук в руки. У 1769 р. відібрана гетьманом Скоропадським і віддана генеральному бунчужному Тарновському. В 1713 році село налічувало 24 двори. Серед населення зберігаються перекази, що с. Дідівці, Манжосівка і х. Єгорівка існували ще задовго до монголо-татарської навали. Одна з легенд розповідає, нібито до Густинського монастиря йшли три монахи і зупинилися на горі звідки було видно: позаду них - м. Прилуки, по праву руку - згарища с. Дідівці, а по ліву - с. Боршна. Діялося це після набігу татар. Офіційна назва цих населених пунктів не змінювалась. Історичних легенд чи переказів про походження назв цих сіл з народі не збережено. Правда, щодо походження с. Дідівці існує легенда, що колись давно в яру, над Удаєм жив одинокий дід.

Село Манжосівка розташоване на березі ріки Удай, село Дідівці - в яру, біля русла колишньої ріки Галки, і взагалі, місцевості, де розташувались ці села мають яружний характер. Яри і балки носять назви: Погуляйщина, Стрільців яр, Дальній яр, Пальчик (у вигляді пальця), Васьківщина, Марковщина (від власних імен власників), Шаврів балок. Ще й зараз там живе одна з найстаріших жительок с. Дідівці Шавро І.П. Є ще Жданова балка, Терехівщина, Климівщина, Кириків балок. Яри та балки засаджені (для припинення утворення) липами, акацією, дубами, берестами та ліщиною. Надра багаті на будівельну глину та пісок.

У межах сільської ради в 30-х роках виникло два хутори. Рай-хугір - назва пішла від красивої природи, не природа, а рай. Інший хутір був Брехунівка. Назва пішла від того, що заможні селяни, які жили там, зволікали зі вступом в колгосп, брехали. Пізніше ці два хутори влилися в село Дідівці.

Поміщицьких економій було три: власниками їх були А. М. Кисіль, Савченко та М. І. Погуляй. Підприємств в селах не було. Але в 1910 році Степаном Івахненком збудована перша невелика цегельня. Діяла ще й столярна майстерня поміщика Кисіля. Дуже часто населення збувало сільськогосподарську продукцію з власних господарств на базарах в м. Прилуки.

Села поділялись на кутки. У Манжосівці  - це Калишівка, Клименки, Вовки. Два перших походять від власних назв. А куток Вовки - поруч ліс! Логічно, що там повинні бути вовки. Ще за однією версією, жителі на цьому кутку жили окремо, цуралися людей - "як вовки".

Після смерті колишнього голови колгоспу В.Н.Коваленка було вирішено одну з вулиць села назвати його іменем. Тепер весь цей куток, де знаходиться ця вулиця, стали називати Коваленків куток.

На самій околиці села ростуть три величезні дуби. Старожили говорять, що ці дуби росли ще до того, як було засновано село Манжосівка так і пішла назва кутка – Дуби.

В центрі Манжосівки, біля автобусної зупинки, довгий час пустувала будівля РСУ. А деякий час назад там відкрився офіс і виробничі приміщення  приватного підприємства «Патріот» (Лоза О.О.). Тепер цей куток називають Патріот, або ще говорять, коли йдуть до цього кутка «Йду до Лози».

Відтоді, як почав свою роботу завод, який знаходиться під горою села Дідівці, куток називається Заводським. Кілька років тому в центрі села приватні підприємці Павленки відкрили приватний магазинчик. Тепер всі жителі села на цей куток говорять куток Павленки. Куток Лещенки - на ньому переважно жили люди з прізвищем Лещенко. Поширені також прізвища Лисенко, Івахненко, Леута. А в Дідівцях найпоширеніше - Харченко.

Поширені прізвиська: Кирильчуки - від діда Кирила, Паращуки - була в роду красива баба Параска. Зайшов колись у село Манжосівку козак Грицай та й залишив по собі пам'ять. Харченко Грицько Данилович мав чудові вуса, ну прямо-таки вилиті "чапаєвські".  А рід тепер має прізвисько Чапаї.

Є в Манжосівці прізвисько Смошські, бо приїхала баба з с. Смош, та й залишилась тут жити. Багато прізвиськ від дідів та бабусь. Макарцеві - прадід Макар. Христині - була в роду бабуся Христя. Наталошині - бабусине прізвище - Наталоха.

Чимало прізвиськ, на жаль, не можна пояснити, бо нікого з старих в цьому роду не залишилося. А молоді ніколи було займатись своїм родом, своїми коренями. Не ті були часи, не ті події. На скільки ж літ ми духовно збідніли!

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.