ЗАРУДКА

Де б ти не бував, скільки б не побачив незвіданих обширів, стоптав несходжених доріг, не маєш більшого щастя, ніж повернутися додому, на малу свою батьківщину. І немає різниці звідки ти родом:  з великого міста, села чи маленького хутірця, загубленого серед широких прилуцьких полів.

Зарудка - звичайнісінький хутірець, яких в Україні тисячі. І все ж незвичайний. В столипінські часи виділяли селянам землі між Знам’янкою і Тарасівкою. Люди селилися на цих наділах, утворюючи хутори. З приходом радянської влади кілька хуторців переселялися в один – на той час найбільший – в Зарудку.

За переказами назва хутора походить від річки Рудки. Хутір знаходився за Рудкою. Найпоширеніше прізвище в Зарудці було Могила. Переказують, що на кожній вулиці жили 3-4 сім’ї з таким прізвищем. Так повелося, що найчастіше жителі Зарудки називали один одного за прізвиськами. Андрієнкові, Петренкові, Макарові, що походять від імен Андрій, Петро, Макар.

Були й такі, що отримали свою назву, завдяки цікавим випадкам. Притулині – свого часу притулила сім’я свою хату на самому краєчку наділу. Дроботунові – хтось з роду постарався, так подріботів, що прізвисько збереглося й досі.

Згадують, що Зарудка „потопала” в садах. Великих, розкішних, дбайливо доглянутих, особливо яблуневих та вишневих. З заздрістю, в деякій мірі, згадують сад Грекових. Грековський сад, мабуть, отримав свою назву від господаря з В.Дівиці (чи Петрівки), який орендував землі в районі, в т.ч. в Першотравневому. На жаль, походження цього прізвиська з’ясувати не вдалося.

Біля Зарудки знаходилось поле Одрізне, яке складалося з клаптиків – одрізків селянських земель. Сталінське, Ленінське поля – це відгомін 20-30-х років минулого століття.

В час розквіту Зарудка нагадувала більше село ніж хутір. До війни тут мешкало 270 чоловік, 52 учні – зарудчани ходили до Знам’янської школи. Зарудка мала клуб, дитячі ясла, ферми, комори.

Поступово річка Рудка обміліла, замулилась, перетворилася в болото; старше покоління жителів померло, молодші переселились в навколишні села чи й зовсім виїхали, розкішні колись сади всохли, здичавіли. Зараз в Зарудці проживає близько 20-ти осіб і тільки четверо з них - корінні жителі. Інші ж - люди, які придбали на хуторі дачі.

Через кілька років, в кращому випадку десятиліть, Зарудка зникне з карти і пам’яті. Тому й відтворюємо сьогодні відлуння колишнього в пам’ять майбутньому.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.