МАЗКИ

На родючих чорноземах потонуло у вишневих садках старовинне українське село Мазки. Назва села походить від слова „Мазанки”. Поселення розташоване на шляху „Прилуки – Київ”. Зазвичай, коли селяни йшли до Києва в справах, чи то на прощу, то вони орієнтувалися на білесенькі хатки – Мазанки, які в сонячну погоду було видно здалеку.

Побутує ще одна думка, щодо походження назви с. Мазки. Одного разу селом їхав якийсь пан, а дорога була грязькою, їхати було важко. Тоді пан і дав населеному пункту назву Мазки.

Хутір Мазки заснували Горленки в першій половині ХІХ ст., поруч хутора Кам`яно-Колодяжного. За спогадами старожила А.І. Котеленця 1916 року при в’їзді був щит з написом „Хутір Кам’яно – Колодяжний - Мазки”. Назва його походить від великої кількості кам’яних колодязів, які були в хуторі. Поблизу Мазок є курган доби бронзи (2тис. р. до н.е.).

На території села розташована Мазківська сільська рада, якій підпорядковуються села Приозерне та Пролетарське. Колись на території с. Приозерного проживав пан Ничволода, який і дав назву хутору – Ничволодівщина. Пан Ничволода, кажуть, не був дуже розумним. Одного разу весною завелися у мішках з борошном жучки. Що ж панові робити? Звісно, рятувати добро. Примусив він селян на вулиці провіювати борошно. Коли селяни провіяли половину, садок біля будинку був наче обсипаний снігом. Пройшли століття, а про Ничволодівське провіювання пам’ятають і до цих пір.

Село простяглося на рівнині однією вулицею, але складається ніби з трьох частин. Новоселиця – нова вулиця від слова „нові оселі”, Центр, Меловщина. Ще є Веселий хутір. Мабуть, веселі парубки та дівчата жили на тому хуторі, коли є така назва.

В селі живуть одвічно українські хліборобські родини. Найпоширеніші прізвища  - Ситник, Хлібенко, Котеленець. Прізвище Котеленець пішло від того, що предки виготовляли котли або казани. Інші ж виробляли сита. Звідси і прізвище Ситник.

Як і в усіх селах нашого краю люди в Мазках знають один одного за прізвиськами. Походять вони від власних імен: Сидорови – від предка Сидора, Антонівські – дід був Антон, Хоминові – від діда Хоми. А у роду Ковалевих дід був хорошим ковалем. На сьогодні між сім’ями з однаковими прізвищами і досі спостерігаються родинні зв’язки.

Недалеко від села є  загадкове угіддя. Його називають „Обмарною долиною”. Людина, яка потрапила у цю долину вночі, до ранку не зможе вибратися - буде блукати, доки не зійде сонце. Такі  ж природні феномени трапляються в Прилуцькому районі поблизу с. Смош.

Село, звичайно, не таке, як раніше. Поступово із неперспективного воно перетворюється у розвинуте, красиве, добротне. До села вже підведено газ, газифіковано медичний пункт. Одна з вулиць, Жовтнева, поміняла свою назву на вулицю Миру. Можливо, оживає воно тому, що жива ще душа українців.

Інформація взята з книги Мій рідний край, моя земля Прилуцька / Прилуцька район. централізована бібл. система. – 2 – ге вид., доп. / Упор.: Г.М. Горіла, Н.Г. Рябова. – Ніжин: «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2008. – 172 с.: іл.