Неймовірні села нашої громади

За трасою Суми – Київ повз березовий гайок у глибокому яру , дорогою потрапляємо до Густині. Назва цього села походить від слова «густини» – густого лісу, який ріс тоді на місці села.

На березі тихого Удаю, найбільшої притоки Сули, біля самих  Прилук серед мальовничої місцевості лежить село Замістя. За однією з версій назва села пов'язана з його місцезнаходженням (за містом).

Мабуть, багато хто з прилучан їхав шляхом на Ніжин чи Київ. І неодмінно звертав увагу на вулиці Заїзда. Ніколи б не подумали, що колись тут був ліс, а в лісі коло річки Удай багаті випаси, озеро з прісною водою. Сюди заїзжали проїзжі люди з Ніжинського та Київського шляхів. І річка Удай була судноплавною, у цьому місці була пристань. Місцевість  мальовнича і селились тут „заїзджани” – заїжджі люди. Від цього і пішла назва Заїзд. Коли точно засноване село, ніхто не знає. Але перша згадка про нього датується 1629 роком.

Укожного села своя історія, свій родовід, свої злети та падіння. Є така історія і у невеличкого села Єгорівка. Своїми кордонами та межами село майже злилося з великими селами-сусідами Дідівці та Манжосівка, а з заходу впритул підступило до Прилук.

Виникнення сіл Дідівці та Манжосівки тісно пов'язана з історією виникнення м. Прилук. Перша згадка про Прилуки датується XI століттям. Але дані села виникли значно пізніше. Так в "Сборнике Полтавской губернии" за 1891 р. читаємо: "Непосредственно за последним предместьем г. Прилуки - Плискуновка, здесь вдоль причудливых извилин реки Удай расположился целый ряд более или менее крупных поселений, расположенных столь близко друг к другу, что некоторые из них почти сливаются своими околицами: на правом берегу здесь лежит деревня Манжосовка, с трех сторон окружена Удаем".

Чудові краєвиди милують око, зустрічають на дорозі каштани, пахнуть липи й акації, а луг уквітчаний буйним цвітом квітів. Це -  Білорічиця. Раніше село називалось Вейсбахівка, від назви річки Вейс (Біла). Так її іменував колишній землевласник Вейс, німець за походженням.